Бо хто серцем відчуває слово, - 

й може передати найтонші відтінки

людської думки і переживання, 

той піднімається на сходинку

високої людської культури...

В. Сухомлинський

Доброго дня, юний друже!

 

Я хочу розповісти тобі про своє село Житники,яке заховалося у затишному куточку Черкащини і з усіх сторін оточене густими лісочками та лісополосами, ставками і полями.

У книзі,написаній священиком Л.Похілевичем,виданій у 1864 році,залишилися записи: „Село при вершині річки Ольшанки,яка впадає в Гірський Тікич в Бузівці”.

За описом у селі проживало 979 православних жителів,римських католиків-20 осіб,євреїв-15.Під час набігу татар люди із села Росоше для безпеки перебралися ближче до Тетієва,де заснували с.Росошки.Тут у них добре вродило жито.Через це місце,де вони жили,назвали Житники.

Село належало до Тетіївщини до тієї пори,поки Людвіна Ледуховська не продала його у 1760 році Марковському,який пізніше,купуючи сусіднє село Пугачівку, продав одну половину Житник сім”ї Гуляницьких,а другу віддав у посаг своїй дочці Максимілії,яка вийшла заміж за Котовича.

На 1764 рік землі Гуляницьких були роздроблені на п”ять частин і належали наступним господарям:

-Максиму Котовичу-798 десятин,199 осіб;

-Михайлу Гуляницькому-273 дисятини,53 особи;

-Адаму Веккеру-440 десятин,52 особи;

-Ретке Юркевичу-573 дисятини,46 осіб;

-Олені Журицькій-229 десятин,39 осіб;

-Людвіку Глінському-22 особи;

-церкві-35 десятин.

Дерев”яна церква архістратига Михаїла шостого класу землі мала хутір.Її було збудовано у 1744 році.Неподалік від неї було сільське кладовище,де знайдено могили багатьох дворян.За церквою жив священик (піп),і через це сьогодні в народі ця вулиця зветься Попівкою.

Пройшли роки,багато води утекло з тих часів,і зараз на цьому місці стоїть монумент,збудований на честь воїнів-односельчан,що загинули,захищаючи Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни.Неподалік від нього кілька років тому встановили пам”ятник жертвам голодомору 1932-1933 років. Напроти нього знаходиться чудовий парк,а трішки далі-Будинок культури,який хоч і зараз у дуже поганому стані,але все рівно має велике значення для наших жителів,тому що тут проходять різні заходи,концерти.

У селі працює дитячий садок,де всі ми провели найкращі роки життя-своє дитинство.

У Житниках є багато торгових точок,де можна придбати товари на різні смаки.

У нашому селі є декілька ставків.Усі вони дуже красиві,але найкращим,на мій погляд,є став,який в народі дістав назву Курник.Навколо нього зеленіють поля,кучеряві верби хитаються від легенького вітерцю.По ставку біжать маленькі хвилі,виблискуючи на сонці.У далині видніються старі лісополоси,а по небі пливуть легенькі білі хмаринки.Коли бачиш усю цю красу,аж дух перехоплює,і здається,що кращої панорами в усьому світі не знайти.Така вона єдина і неповторна!

Недалеко від ставу росте ліс,який жителі села назвали Дубиною.Він має дуже цікаву історію.

Колись у ньому був панський маєток,до якого вела каштанова алея, спроектована італійським архітектором.Дерева були посаджені таким чином,що коли взимку сідав повний місяць,то всю алею заливало місячне сяйво.Воно сягало від її початку до кінця.Недалеко від будинку знаходився ставок,дно якого було встелене дубовими дошками (вони збереглися до наших днів).Це-панські купальні.

Цей ліс з усіх сторін оточений полями.На них висівають різні сільськогосподарські культури:пшеницю,ячмінь,гречку,кукурудзу,соняшники.Усе літо комбайнери і трактористи працюють на полях,вирощують урожай,щоб забезпечити продуктами наших жителів.

А які мальовничі вулиці мого села!Біля кожної хати обов”язково ростуть садки. Коли настає весна,у повітрі пливуть солодкі пахощі квітуючих вишень і яблунь, груш і черешень,бузку і черемхи.

Люди у Житниках дуже працьовиті:завжди біля хат вони садять городину.І чого тільки немає!Усе є:картопля і буряки,золотава цибуля і шершаві огірочки, червоні помідори і солодкий перець.З ранньої весни до пізньої осені житничани доглядають за своїми городами.Кожного дня від сходу до заходу сонця,навіть у вихідний,можна побачити на грядці якусь стару бабусю,що вкладає у рослини все своє вміння і силу,дає їй життя.

Насамкінець хочеться розповісти про нашу школу.Вона є найстаршою в районі, скоро їй буде 100 років.Але,незважаючи ні на що,для нас вона найкраща,бо майже все наше дитинство пройшло тут.Біля школи посаджені квіти:жовтогарячі чорнобривці,стрункі майори,яскраві півонії.Легенький вітерець гойдає ніжні голівки мальв.За квітниками стоять ряди вічнозелених туй,а біля самої будівлі школи височіють ялинки,і здається,що вони сягають аж до неба.

Можна розповісти ще багато цікавого,але ж всього не перекажеш.На мою думку,головне можна сказати кількома словами: „Скільки б у нашому селі не було переваг або недоліків,все рівно для мене воно найкраще,адже тут я народилася і виросла!”

З повагою випускниця 2009р.

Житницької ЗОШ І-ІІІ ст.

Жашківського району

Черкаської області

Михайлюк Оля

 

Контакт

 САЙТ ШКІЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ 

 ЖИТНИЦЬККОГО ЗЗСО              І-ІІІ ступенів

https://jitniki-shkola-biblioteka.jimdo.com/