Житницька загальноосвітня  школа – одна з найдавніших середніх шкіл району, яка функціонує з 1914 року.

До революції в селі була церковно – приходська школа. За переказами, у 1912 році тодішнє земство виділило кошти селу Житники, яких вистачило б на щось одне – або на будівництво дороги з твердим покриттям від села до Жашкова, або на будівництво школи. На сільській сходці селяни вибрали будівництво школи. А через рік серед “шевченківських” хат виросла школа-красуня, яка стоїть і донині.

Про ті роки небагато відомостей. Поряд з приміщенням школи було побудовано будинок для проживання приїжджих учителів( під час війни він згорів, а на його підмурку у 1960 році було добудовано школу на 6 класних кімнат). Про учителів того часу відомо, що серед них був директором у 1925 році Гуртовенко Андрій, батько відомої української поетеси Валерії Гуртовенко.

20 – ті і 30 – ті роки минулого століття були роками бурхливого розквіту освітянської ниви. До 1934 року Житницька школа була семирічною, а з 1934 стала середньою. Перший випуск середньої школи був у 1937 році (до війни відбулося їх 5) . Тоді ж було добудовано ще 3 класних приміщення.

Знову ж відомостей про тодішніх учителів небагато. Старі люди згадують, що у голодному 33 – му році директором школи був єврей Шварцман (про нього залишилися хороші спогади ). При школі був організований так званий інтернат, у якому учнів трохи годували. А перед війною директором був Лопатинський (ім’я не можна встановити). Учителі були приїжджі і надовго в селі не затримувалися.

Перед війною у 1940 році в школі почали працювати і місцеві учителі. Зокрема, Марія Спиридонівна Дрипа (дівоче прізвище Мамочка) і Єфрем Костянтинович Дрипа (батьки нашого вчителя), про яких добрим словом згадувало багато людей.

У 1941 році у Житницькій середній школі відбувся 5 –й випуск. Розпочалася війна. Школа закрилася. Настали чорні дні. Люди намагалися здебільшого пересиджувати у своїх садибах, без зайвої потреби в село не виходили. Але одного дня поширилася чутка: “Школа горить!” Потім з’ясувалося, що німці чи то кузню мали біля школи, чи ще щось, але зробили пожежу, і згоріло приміщення учительських квартир, а сама школа вціліла.

Відразу після звільнення села у 1944 році (а це було якраз на Різдво ( була велика відлига і болото, що танки і машини не могли їхати)) у приміщенні школи розмістили військовий госпіталь. Ще і тепер у класних кімнатах у стелі вмонтовані гаки, на яких у гамаках підвішували важкопоранених.

Перший післявоєнний випуск відбувся у 1945 році.

У Житницьку середню школу ходили навчатися учні з усіх ближніх сіл. Це – Литвинівка, Шуляки, Пугачівка, Кривчунка,Вільшанка. Були навіть окремі учні з с. Горошків Тетіївського району Київської області.

Після війни школу очолив Капішон Євген Іларіонович. Потім- чудовий педагог і чуйна людина Палига Василь Іванович. То були роки, коли і учителі, і учні навчання обожнювали ( був такий собі культ навчання). Учителі самовіддано підвищували свої предметні знання і кваліфікацію, а учні дуже старанно і добросовісно відносилися до навчання: ночами при каганцях, при різних нестатках, часто напівголодні, а то і зовсім голодні (про гаряче харчування у школах і згадки не було) гризли “граніт науки”. Але які ж потім і люди вийшли з них! Серед них Квачук Григорій М. – доктор медичних наук, провідний працівник інституту Амосова, Шапотайло Олексій Степанович – майбутній заслужений агроном України, знаний далеко за межами Жашківщини, лікар – офтальмолог Мотузко А. Т., капітан далекого плавання Семко Євгеній. А скільки випускників Житницької школи згодом стали учителями, лікарями, інженерами і т.д. З 1954 року і впродовж 27 років (до 1978 р.) Житницьку школу очолював Сидорчук Іван Захарович. З ним працювала і його дружина Ганна Федорівна.

Два роки у Житницькій середній школі був на посаді директора Череватенко Леонід Григорович. Це людина з широким творчим діапазоном, він постійно застосовував педагогічні інновації, в життя школи вдихнув свіже повітря, вона змінила свій зовнішній вигляд, стала неначе молодшою. З 1979 року естафета керівника перейшла до Гусак Ганни Іванівни, яка пропрацювала на цій посаді 20 років. Це був непростий період. На хвилі закриття і скорочення мережі середніх шкіл Житницьку школу “понизили” у званні до неповної середньої. Це тривало з 1982 року по 1992 рік (рівно 10 ). Але життя примусило визнати, що то було помилкове рішення, і з 1992 року Житницька середня школа поновила свій статус. Потім керівником була Діденко Ольга Михайлівна, а на даний час- Висунько Лариса Дмитрівна.

У нове сторіччя ( і тисячоріччя) Житницька ЗОШ І-ІІІ ступенів вступила впевнено і з оптимізмом.

 

СЬОГОДЕННЯ

(фотогалерея)

Контакт

 САЙТ ШКІЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ 

 ЖИТНИЦЬККОГО ЗЗСО              І-ІІІ ступенів

https://jitniki-shkola-biblioteka.jimdo.com/